Дім Амор

У голосуванні, яке відбулося в п'ятницю цього тижня в Генеральній Асамблеї ООН, Україна знову проголосувала за рішення, що суперечить ізраїльським інтересам — цього разу за створення палестинської держави. Голосування, яке підтримали 142 країни проти десяти, що виступили проти, поглиблює зростаючу суперечку між Києвом і Єрусалимом та викликає гострі питання щодо поведінки президента Володимира Зеленського стосовно єврейської держави.

"Нью-Йоркська декларація про створення палестинської держави", як була названа постанова, покликана слугувати "дорожньою картою" для країн, що мають намір визнати палестинську державу. Документ, складений у рамках мирної конференції з ініціативи Франції та Саудівської Аравії в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку наприкінці липня, отримав підтримку переважної більшості країн світу. Поряд з Україною за рішення проголосували також Росія та більшість європейських країн, тоді як Ізраїль і США виступили проти. Серед європейських країн лише Угорщина проголосувала проти постанови.

Постанова встановлює, що мир між Ізраїлем і палестинцями недосяжний без створення палестинської держави. Документ засуджує напад ХАМАСу 7 жовтня та військові дії Ізраїлю в Газі, закликає до припинення вогню та звільнення заручників, вимагає повного виведення ЦАХАЛ з Гази та припинення окупації територій Західного берега. Згідно з декларацією, нова палестинська держава буде "демілітаризованою" під управлінням Палестинської автономії за міжнародної підтримки, при цьому ХАМАС буде роззброєний і усунений від влади.

Президент Франції Еммануель Макрон відреагував на результати голосування заявою: "Разом ми прокладаємо незворотний шлях до миру". Поряд з Францією також Великобританія, Канада, Австралія, Бельгія, Португалія та Мальта оголосили про намір найближчим часом визнати палестинську державу.

Поведінка України на міжнародній арені стосовно Ізраїлю викликає зростаючу критику в Ізраїлі. Нинішнє голосування додається до низки українських позицій, які сприймаються як вороже налаштовані до Ізраїлю, незважаючи на те, що Ізраїль приймає тисячі українських біженців з початку війни з Росією. Критика зосереджується на розриві між допомогою, яку Ізраїль надає українським біженцям, та українськими позиціями на міжнародній арені.

Ситуація запрошує до порівняння способів поведінки двох країн перед обличчям їхніх воєн. У той час як Україна поринула в конфлікт з Росією і посилає у світ сотні тисяч біженців, Ізраїль, стикаючись з екзистенційною загрозою, бачить, як його громадяни масово мобілізуються на резервну службу. Відмінність разюча: в Ізраїлі спостерігається широка патріотична мобілізація, тоді як в Україні помітне масове залишення батьківщини.

Особистість президента Зеленського також викликає питання. Незважаючи на своє єврейське походження, він неодноразово приймає політичну лінію, що суперечить інтересам єврейського народу та держави Ізраїль. Його минуле як сценічного клоуна, який став главою держави, викликає серйозні сумніви щодо його лідерських якостей. Його відносини зі світовими лідерами напружені: Дональд Трамп бачить у ньому маріонетку, Володимир Путін виражає до нього відкриту зневагу. Його політичне майбутнє залишається туманним, і питання в тому, куди він спрямується в годину випробування — якщо сам буде змушений шукати притулок за межами України.

Історичний контекст додає складності ситуації. В Україні Степан Бандера вважається національним героєм, незважаючи на те, що він несе відповідальність за різанину тисяч євреїв на території України під час Другої світової війни. На цьому тлі поведінка єврейського президента, який діє проти єврейських та ізраїльських інтересів, викликає серйозні питання щодо його ідентичності та мотивацій.

• Погром проти євреїв у місті Львів, організований Степаном Бандерою, нацистським націоналістичним лідером

Посол Ізраїлю в ООН Данні Данон у своїй промові перед голосуванням назвав декларацію "односторонньою" і сказав, що "вона запам'ятається не як крок до миру, а як ще один порожній жест, що послаблює авторитет Асамблеї". За його словами, "головним переможцем будь-якого такого схвалення є ХАМАС, який представить це як плід своїх дій 7 жовтня".

Громадськість в Ізраїлі гнівно реагує на українське голосування. У соціальних мережах множаться заклики припинити всю допомогу та підтримку України, включаючи скасування пільг і віз, що надаються українцям. Частина тих, хто закликає, вимагає повернути тисячі українських біженців, які живуть сьогодні в Ізраїлі, до їхньої країни, стверджуючи, що їхня держава діє всупереч ізраїльським інтересам.

Голосування в Генеральній Асамблеї хоча і не є юридично обов'язковим, але відображає зростаючу міжнародну тенденцію до визнання палестинської держави. Постанова включає широкомасштабні вимоги, включаючи санкції проти ізраїльських поселенців та організацій, що підтримують поселення, надання палестинцям виключного права збирати мита та податки, а також політичну та економічну підтримку Палестинської автономії.

Українська позиція в цьому голосуванні поглиблює розрив між двома країнами та викликає принципові питання про майбутнє дипломатичних відносин між ними. У той час як Ізраїль бореться з екзистенційною загрозою та захищає себе від терористичних організацій, він опиняється все більш ізольованим на міжнародній арені, коли навіть очікувані союзники, такі як Україна, діють проти нього.

P.S.

Погром у Львові — організована різанина, здійснена Степаном Бандерою

Між 30 червня і 2 липня 1941 року у Львові (Лемберг), великому та багатокультурному місті в Східній Галичині, відбувся жорстокий та багатовимірний погром. Він був здійснений під керівництвом Степана Бандери, лідера радикального крила Організації українських націоналістів (ОУН), у співпраці з нацистською окупаційною владою, і призвів до масового вбивства тисяч невинних євреїв.

Історичний контекст

До початку Другої світової війни населення міста налічувало понад 300 тисяч осіб: близько 157 тисяч поляків (понад 50%), близько 100 тисяч євреїв (близько 32%) і близько 50 тисяч українців (близько 16%). У ті дні Львів вважався важливим культурним та освітнім центром. З вторгненням Німеччини до Радянського Союзу в червні 1941 року радянські війська відступили з міста. Перед відступом НКВС стратив тисячі в'язнів у тюрмах — серед них були й українські націоналісти. Жахливі видовища послужили нацистській пропаганді та були представлені як діла "єврейсько-більшовицької зради".

Проголошення "української держави" та заклики до знищення

30 червня 1941 року Бандера та його права рука Ярослав Стецько проголосили створення "незалежної української держави". Водночас вони опублікували листівки, що закликали до етнічних чисток: "Росіяни, поляки та євреї — вороги нації — їхня кров на їхніх головах". Члени ОУН одягли нарукавні пов'язки національних кольорів, синього та жовтого, та створили українську народну міліцію. Вони співпрацювали з німецькими підрозділами, включаючи солдатів батальйону "Нахтігаль", і почали збір та приниження євреїв.

Хід погрому

Насильство спалахнуло вже 30 червня і досягло піку між 1 і 2 липня. Євреїв витягували з домів, забирали з вулиць і арештовували. Багатьох жорстоко били, жінок — включаючи вагітних — ґвалтували, а чоловіків змушували виконувати "ганебні роботи" на очах натовпу. Свідчення описують євреїв, яких змушували чистити кінський гній своїми капелюхами, інших примушували тягти трупи з тюрми та виставляти їх на вулиці.

Історик-вижилець Курт Левін описав українського юнака у традиційній вишитій сорочці, який бив євреїв залізним прутом до тих пір, поки не розрізав їхнє тіло, вирвав вуха та очі, і нарешті вбив ударом палиці людину на його очах.

Кількість жертв

Дані про кількість вбитих різняться між джерелами:

• За звітом юденрату у Львові — близько 2000 євреїв були вбиті в перші дні липня.
• Повідомлення німецьких служб безпеки говорили про 7000 євреїв, які були "арештовані та розстріляні".
• Пізніші дослідження вказують, що в першому погромі були вбиті від 2000 до 5000 євреїв, і ще 2500-3000 були вбиті в масових розстрілах, проведених айнзацгрупами.

Наприкінці липня, в так звані "дні Петлюри", у Львові були вбиті ще 1500-2000 євреїв, частина з них на вулицях міста, а частина — в масових розстрілах у лісах.

Загалом, за оцінками різних істориків, у Львові протягом червня-липня 1941 року було вбито від 6000 до 8000 євреїв.

Участь українських націоналістів

Хоча німці заохочували і навіть керували частиною страт, саме Бандера та його рух надали погрому його ідеологічну та організаційну основу. Місцеві націоналісти, міліціонери та члени молодіжної організації ОУН брали активну участь у актах вбивства. Деякі з них прагнули довести німцям лояльність, щоб просунути свою мрію про незалежну українську державу.

Наслідки та увічнення пам'яті

Протягом наступних місяців було створено львівське гето, в якому було зосереджено близько 120 тисяч євреїв. Переважна більшість з них була відправлена до табору знищення в Белжеці або вбита в таборі Яновська. Коли Червона Армія увійшла до міста в липні 1944 року, живими залишилося менше одного відсотка євреїв Львова.

Протягом десятиліть участь Бандери та його людей замовчувалась. У Радянському Союзі погром представлявся лише як плід нацистської політики, тоді як серед націоналістичних кіл у післявоєнній Україні робилися спроби представити Бандеру як "національного героя". Однак історичні джерела — документи, свідчення та розслідування — малюють однозначну картину: погром у Львові був спланованим геноцидом, у якому Бандера та його люди брали активну та значну участь, і в ході якого були вбиті тисячі євреїв лише за їхнє єврейство.